Усі вірші

тільки так і виходять за власні рамки ...

передвісник зими та важкої застуди...

серце чорне як вживаний смолоскип...

так у море, яке до світанку ще темне...

в фіолетових сутінках гостре обличчя...

всі чудово знають що ці карти мічені...

обережно остерігайся хитких конструкцій цього часу...

це так важко працює на практиці...

є так багато слів та всі не варті тиші...

ця пітьма що охоплює орхідею...

це туга за улюбленим містом...

ця картина людську ілюструє утому...

як живеться тобі в епіцентрі сторіччя...

орнамент станцій залізничних на землі...

світло сонця заповнює храмовий простір...