Скло

цілий світ, і усе що у ньому наявним є
щосекунди згасає і заново настає
загадковий проектор у центрі грудей
безперервно підсвітлює прірву очей

скільки щастя прийдеться на довгі дні
крізь пластмасові жалюзі на вікні
скільки сонце нестиме ранкове тепло
кришталева вода наливатиметься у скло

і це скло буде битись і сколюватися
доки час карбуватиме риси лиця
залаковане дерево різьблених нард
і нарешті під never tear us apart

(або схоже щось з класики дев‘яностих)
ми знайдемося знову серед дорослих
в загадковому світі непередбачливості
тінь від жалюзі сонце вкладає на стіл