Карпати

ніби з вищої точки гірський хребет,
розгортається в тиші новий куплет.

голос майже нечутно, але цілий ліс
вже давно у ці пагорби намертво вріс.

там, за стежкою, крізь непомітно яку,
люди в спеку знаходять холодну ріку.

над рікою посріблене сонце висить -
наче борг, повертає до світлого хіть.

все тримається рівно на тому що є.
оступитись каміння тверде не дає.

і приходячи в гості холодною, ніч
галактичне кидає вугілля у піч.

цифра точна не знає рахунку і меж -
скільки було у небі подібних пожеж.