Мальдонська сіль

чим далі ми йдемó, тим менше нам іти.
я бачу кораблів вздовж обрію ланцюг.
вантаж людських подій доставлено в порти.
до біса тих доріг, я вже ступив на цю -

якою ми йдемó, і голосний клаксон
сигналить що є сил, щоб розбудити нас.
прокинулись вночі, вино забрало сон.
ми вчилися життю й набрали про запас

мальдонську білу сіль невигаданих мрій,
високих білих стель орнаменти дзеркал.
проходили крізь час і кожен бачив свій
за обрієм, десь там, порожній пʼєдестал.

не озиратись, ні, за спинами хвости
сполоханих птахів, супутників й комет.
чим далі ми йдемó, тим менше нам іти.
у кожного свій шлях - високий мінарет

півмісячним серпом виблискує у ніч,
ніч зазирає в храм крізь жовті вітражі.

шукаємо своїх
у тисячах облич -
ховаємо своє
у власній паранджі.