Яблука

з гілки падають яблука
мнеться густа трава
білий місяць приходить іздалеку
і висвітлює різні дива

все здається таке просте
крізь спонтанні емоції
вечір тягне із місяця те
що на іншому боці

все для того щоб бачити ніч
святкувати магнолії
в силуетах раптових облич
у янтарному алкоголі

прописати нарешті щоб
ці мости через Чорну Тису
цей красивий високий лоб
ці травневі рожеві іриси

і вибагливо-жовті поля
над якими застигли тумани
там де сонце ховає земля
як готівку в кармани

підійматись щоразу на дах
кожен вечір дивитись угору
фіксувати як падає птах
крізь узгоджені коридори

із одного з насиджених гнізд
і злітає із прірви у повню
небо ж надто високе на зріст
щоб сприймати людину за ровню

земля тягне натомість усе
з гілки яблука обриває
і нічне затихає шоссе
поки місяць по ньому блукає