Порцеляна

розбивається з часом і подарункове скло
розчиняється в каві нового життя минуле
стільки років тягучих так швидко пройшло
скільки всього здавалось важливого було

на гливкому піску слід міцної собачої лапи
вільних місць для кросівок нема в коридорі
непрочитані книги й небачені наживо мапи
і попереду ще світової зігзаги історії

із імлистого мулу вглядатися в лілію водяну
зігрівати окропом тонку порцеляну миттєво
розбуди мене через годину якщо засну
будуть снитись посаджені нами дерева

буде й далі навколишній світ хвилювати
наче скарб квітка сонця в твоєму воллосі
будем жити - як в воду пірнати у дати
і щороку чекати улублені місяці осені