Відлуння

відлуння моря в тиші ночі кличе,
та сон не йде - за стінами стоїть,

ті самі очі - старше лиш обличчя,
і світ той самий - не інакший світ.

поезія ні звідки не береться,
шляхетна ціль коріння - висота,

і крона дерева, неначе серце,
бентежиться у жовтні золотá.

тривожний час, обжите місце,
туманні траси вранці мовчазні.

пісні - дедалі тихші, вірші - стислі,
між приголосних рідко голосні.