Початок

я ще навіть не знаю з чого почати.
та чи власне існує початок?
дощ зійшовся із вітром у танці.
душ ліани змішалися в аяхуасці.

але краще не так. хай буде: раптово
в абсолютній тиші з'явилось слово,
а вже потім у червні прийшли дощі.
і комахи ховалися в спориші.

я не знаю як це будувалося місто.
як збиралося вулиць гранітне намисто.
хто назвав його так як назвати треба.
коли вперше у назві з'явилась потреба?

я не знаю як довго триватимуть зими,
але поки лишаються люди живими,
літо знову і знову в це місто приходить.
і воно віддає їм вготовану подать -

і танцюють зірки над пустими дворами,
і так тихо, що теплими вечорами
чути шепіт каміння в воді солоній.
і порти колишніх французських колоній

кличуть в довгу за обрій дорогу.
і на Трійцю дощитиме, і слава Богу,
і червоними плямами маки по полю,
і розламує вітер стару тополю,

і вже потім, на цьому каркасі складному,
проявляється біль і буденна утома.
і життя не здається вже більше таким,
для того, хто ще досі лишився живим.

так усе й розбивається на фрагменти.
на погані й хороші окремі моменти.
в полотні, що закріплене на мольберті,
чорним кольором фарби яскраві затерті.

я не знаю закінчиться вірш цей чи ні.
я не знаю навіщо писати його мені.
але рідко, неначе дощі у ранковій тиші,
на екрані і далі з'являються вірші.