Антиземля

і можливо ми час від часу перетинаємось
під належним кутом в винятковому просторі
за високим дзеркалом у фойє готелю
одне одному тінь від південного сонця

картографія станцій та сталих маршрутів
не описує те яким чином усе влаштовано
а лише додає: 1) розуміння обмеженості
і 2) приречених нас що говорять у темряві

на картині в вітальні стандартного розміру
чиї вікна виходять на паркове озеро
в мегаполісі майже такому ж як Токіо
жінка в стилі Матісса змальована

і поезія пишеться схожими мовами
але рими в ній справа наліво читаються
і кришталь до якого пасує шампанське
також бʼється недбало у сутінках

і завжди все завʼязано на стосунках
у яких із собою та іншими перебувають
і ломаються чорні гранитні грифелі
вижимаються пружні плоди гранату

і можливо ми все-таки якось знайдемо
своїх кращих себé але з іншими назвами
власні сни на великих екранах проекторів
на планеті якої ніколи не існувало

Антиземля — гіпотетичний двійник Землі в піфагорійській космології, що завжди перебуває з протилежного боку Центрального вогню (Філолай, IV ст. до н.е.), пояснюючи відсутність затемнень та замикаючи десяткову систему. Філософськи символізує невидиму, “дзеркальну” реальність, необхідну для цілісності світобудови.